“Отче, коли Ти хочеш, віддали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а Твоя буде воля” (Лк. 22, 42).
Прославою Бога є твоє і моє життя! Більшою прославою є прийняття Його волі у нашому житті та вміння стояти у правді перед Господом!
Часто в наших стосунках з Богом ми пробуємо грати різні ролі і поводитись так само, як ми поводимось у повсякденному житті у стосунках в сім’ї, на роботі, у спільноті. Боїмось щиро визнати свої страхи, болі, ненависть, нерозуміння, зранення, пристрасті..! Ми маскуємось перед Богом, фарбуємось! Приходимо до церкви, стаємо на молитву, відкриваємо Святе Письмо і замість того щоб зустрітися і спілкуватися з Богом, починаємо грати роль доброго християнина або грішника, і фактично стаємо фарисейчиками! В молитві, в розмові зі своїм Отцем, Ісус вчить нас ставати вільними, вчить нас прагнути свободи! Тільки вільна людина є правдивою людиною.
Господь дивиться на серце кожного з нас! Йому відомо про нас все, Він не потребує, щоб ми себе обливали брудом чи, навпаки, розповідали Йому про свої досягнення та перемоги. Стати перед Богом в правді – це велика цінність духовного життя. Це щирість, це любов, це смирення!
Ісус Христос на Оливній горі зустрічається зі своїм Небесним Отцем і без страху і сорому говорить Йому про свій страх і біль, Він щиро виливає свою душу, з великою довірою і любов’ю: “Отче, якщо Ти хочеш, віддали від мене цю чашу!” . Ісус попри все готовий прийняти волю Небесного Отця. Як Бог, Він був готовий виконати волю Отця вповні, але як людина – Ісус шукає підтримки в любові та силі Отця.
Чи зараз, у часи випробувань війною, ти є щирим перед Господом? Чи Господь продовжує бути твоїм Другом, чи може поступово, з кожним вибухом Він віддаляється від тебе? Чи шукаєш і розпізнаєш Його волю у Своєму сьогоденні? Чи шукаєш підтримки і розуміння в Його любові та в силі Отця? Чи можеш говорити про це щиро з Богом та іншою людиною? Чи живе в тобі дух довіри?
“Християнство та внутрішнє життя не можуть бути чимось на взірець відступу або стану одужання” (Е.Пшивара, ТІ, “Про небо душі”).
Загальний стан боротьби полягає в тому, щоб витримати внутрішню напругу. Фанатизм, фундаменталізм в однозначному оцінюванні добра та зла, жорстокість у схематичному розрізненні між другом і ворогом, віруючим і невіруючим, – є втечею від справжньої та плідної боротьби. Втечею є також хвороблива аскеза, конвульсійна боротьба, тобто покладання лише на свої сили. Духовне життя – це не конвульсійна боротьба, але теж не лишень тиша і спокій! Лагідність та сила, тихе очікування та воля до боротьби, можуть у духовному житті гармонійно співіснувати. У твоїй боротьбі ти ніколи не є самотнім! Ніколи! Ти завжди можеш довіряти себе та свої змагання Господеві.
Ісусе, дякую Тобі і прославляю Тебе за приклад прийняття волі Отця!
Допоможи стояти перед Тобою в правді навіть у найважчі хвилини життя! Прошу про Твою присутність у моєму серці під час вибухів бомбардувань і смертельної небезпеки!
Ти Світло життя, огорни мене Своїм світлом!
Але нехай не моя, а твоя сповниться воля!
